Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_9 до управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради Донецької області (далі - Управління) про визнання дій протиправними та зобов'язання надати статус інваліда війни,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2012 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати дії Управління щодо позбавлення його статусу інваліда війни ІІ групи протиправними та зобов'язати Управління поновити йому такий статус з 2 квітня 2012 року.

На обґрунтування позову ОСОБА_9 послався на те, що відповідач, позбавивши його статусу інваліда війни ІІ групи та вилучивши відповідне посвідчення, порушив вимоги Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі -

Закон № 3551-XII), наказу Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» та Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302.

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області постановою від 18 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2014 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 відмовив.

Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, ОСОБА_9 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 7 Закону № 3551-XII. Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2014 року, а також постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2013 року та прийняти нове рішення - про задоволення позову.

На обґрунтування заяви ОСОБА_9 додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2013 року (справа

№ К 9991/51630/11) та 13 лютого 2014 року (справа № К800/26397/13), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних відносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви необхідно відмовити з таких підстав.

У справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що інвалідність ОСОБА_9 не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону № 3551-XII, оскільки травму (каліцтво) останній отримав не в складі діючої армії та не на фронті, а внаслідок проходження військової служби, тому він не може вважатися інвалідом війни.

Натомість в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2013 року (справа № К 9991/51630/11) касаційний суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для встановлення позивачу статусу інваліда війни, оскільки основним критерієм визначення особи як інваліда війни відповідно до статті 7 Закону № 3551-XII є наявність інвалідності, одержаної під час виконання службових обов'язків.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13 лютого 2014 року (справа № К800/26397/13) касаційний суд дійшов висновку про те, що за змістом положень Закону № 3551-XII «не обов'язково, щоб інвалідність наступила внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини чи бойових дій або ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами. У контексті зазначеного Закону до інвалідів війни прирівнюються й особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали інвалідами, зокрема, внаслідок виконання службових обов'язків».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні судом касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом частин першої, другої статті 7 Закону № 3551-XII, згідно з якою ОСОБА_9 було надано статус інваліда війни, до інвалідів війни віднесені особи, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті, в районі воєнних дій, у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Суди ж установили, що ОСОБА_9 проходив військову службу у військовій частині А 0593 (м. Нікополь Дніпропетровської області). 17 червня 1999 року він, перебуваючи у військовій частині та виконуючи свої обов'язки, отримав травму, коли відкривав ворота сховища для виводу техніки, які зірвалися з петель та травмували його, тобто зазначена травма отримана позивачем в період проходження військової служби не у зв'язку із захистом Батьківщини або внаслідок інших бойових дій у складі діючої армії, а в мирний час у державі, яка не входить до переліку країн та територій, визначених у постанові Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», де велися бойові дії.

Також слід зазначити, що віднесення особи до інваліда війни відповідно до статті 7 Закону № 3551-XII безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону. Так, відповідно до частини першої статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що інвалідність позивача не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону № 3551-XII (під час воєнних дій), а одержана внаслідок проходження військової служби, тому ОСОБА_9 не може вважатися інвалідом війни.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема у постанові від 6 листопада 2013 року (справа № 21-377а13).

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_9 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_9 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. Гриців В.Л. МаринченкоМ.Б. Гусак О.Б. ПрокопенкоО.А. Коротких О.О. Терлецький О.В. Кривенда